Перший млинець
"Ми показуємо Євролігу!!!", - від цієї новини обличчя мимовільно розпливалося в усмішці. Нарешті можна повернутися до роботи, пов'язаної з улюбленим видом спорту. Попри постійне футбольне заглиблення, хіба можна не погодитися із крилатою фразою про те, що саме "баскетбол - найкраща гра з м'ячем"? Принаймні для мене, це ніби аксіома. Та випекти перший млинець – не така вже проста справа. Як для гравця, так і для коментатора. Дебютувати на баскетболі, та ще й на Євролізі – величезне хвилювання.
Довгі приготування позаду, мільйон технічних деталей обговорений – ось воно коментаторське місце, просто біля майданчику, за кошиком однієї з команд. "Незручно якось, кут огляду дивний", - проносилося в думках, коли спостерігав за коментаторською роботою ще на матчі української Суперліги БК Київ - Будівельник. Та ще й монітор – ніби оченятко мікроскопа. Ні, в нас із монітором все було гаразд! Всім моніторам монітор. Великий, чіткий – ще представники Фенербахче будуть збігатися, аби передивитися повтор. А позиція все ж таки дуже незвична. Пам’ятаєте невдалий аллей-уп Мінарда і Саммерса? Вирішив у той момент подивитися на майданчик – наживо, так би мовити, прокоментувати – і сам момент закінчення атаки не побачив! Чи то конструкції огляд закрили, чи хтось із гравців – не пам’ятаю. Головне, що довелося орієнтуватися по виразу обличчю Саммерса, який аж ніяк не свідчив про радість від ефектного данка.
Нічого, до всього можна звикнути, підлаштуватися, призвичаїтися. "Дайте лише час", - як люблять деякі футбольні тренери казати. А от до зустрічей із легендарними спортсменами і звикати не хочеться. Желько Обрадович перед грою волів не відволікатися на сторонні фактори. А от Мірсад Тюркан, менеджер команди і символ баскетбольного Фенербахче, не знав куди себе діти. "Дуже радий вас бачити, пане Тюркан. Беріть програмку собі. Нема проблем", - звертаюся до легенди, що вирішив від нудьги погортати довідник. Він усміхнувся, приязно поплескав по плечу, але програмку все одно на коментаторський стіл повернув. Кирилицею ж нічого не зрозуміло. Взагалі, роль Тюркана під час гри не варто недооцінювати. Обрадович – гуру, наставник, стратег. А Тюркан – такий собі капітан у штатському вбранні. Якщо треба гравців підтримати, "дати п’ять", чи нагородити щигликом – це до пана Мірсада. Цікавий момент: лавка Фенербахче настільки емоційно реагувала на кожен вдалий епізод у виконанні партнерів, що навіть один з арбітрів не витримав і провів з ними виховну бесіду. Далі за дисципліною серед запасних стежив Тюркан. Навіть іноді стримував бурхливу радість…
А могло б турецької радості і не бути. Класно грали обидві команди. І Будівельник виклик прийняв, у перестрілці відчував себе рівним зірковому опоненту. На снайпера Меліха знайшовся наш стрілець Ехерн. А про гру Даріуша Лавриновича і говорити годі. Ось він досвід найбільших змагань, який був так потрібен київському клубу. Якби ще Анісімов зміг зіграти до пари центровому збірної Литви... Але це вже інша історія. Ми ж про коментаторство говорили, чи не так? Баскетбол у порівняння з футболом – дуже динамічна гра. Який же я наївний був, коли думав, що встигну пояснювати глядачам (передусім тим, хто не є завсідником баскетбольних матчів) особливості пік-н-роллів. Не вийде! Затримався з якоюсь думкою – все, потяг пішов. Хоча головне, вважаю, ми з Юрієм Шаповаловим зробили. Парне коментування має бути обґрунтоване, так само, як і атака в команді Багатскіса. Тут дуже важливо розібрати ролі. Я намагався вести гру, Юра виконував роль експерта (чи скоріше так званого "colour commentator"), він мав додати коментарю барв і глибини. Це не означає, що територія одного коментатора закрита для іншого. Ні, навпаки – відкривати фіртку у город партнера – правильно і навіть корисно. І тут вже виникає питання взаємодії, над яким, безперечно, ще працювати і працювати. Але це ж лише старт, перший млинець. І я би не сказав, що він був глевкий. Він мав смак. Це я й про гру Будівельника. Навіть згадувати не хочу про жахливу четверту чверть – її перебіг важко пояснити і тренеру, і гравцям. Всі винні у такій розв’язці. Але ж не помиляється лише той, хто нічого не робить. І виправити помилки ще можливостей повно.
P.S.
Якщо ви думаєте, що матч закінчився із фінальною сиреною, помиляєтесь! Ще було включення в новини "2+2". Нерви, очікування – Айнарс Багатскіс, відпрацювавши ще й на прес-конференції, прийшов за кілька хвилин до ефіру. Навіть, не так, ефір трохи перенесли у верстці програми, аби дочекатися тренера.
- Айнарс, сначала я расскажу секунд 40 про матч, а потом передам вам слово.
- Отлично, а потом я буду говорить час!
Багатскіс навіть після такої нелогічної поразки не втрачає почуття гумору. Він може швидко проаналізувати помилки, зробити висновки і зарядити позитивом. Він максималіст і хоче обіграти ЦСКА. Далі буде ще цікавіше, панове. Відчувайте гру і дивіться баскетбол.
