Кроу: "В Украине многое изменилось в лучшую сторону"

- Джейсоне, коли ти зрозумів, що хочеш професіонально грати в баскетбол?
 
- Я змалку грав у м’яч. Просто дивився на таких хлопців, як Меджік Джонсон та інших високих баскетболістів, і хотів бути схожим на них. У сім років у мене з’явилось бажання присвятити цій грі своє життя. Коли видався шанс стати професіональним баскетболістом, я ним скористався.

- Як ти потрапив у БК Дніпро? Це було спонтанне рішення?
 
- У 2001 році я працював із тренером Денисом Журавльовим у БК Київ. Він сказав, що хоче мене бачити в Дніпрі. Я й погодився.
 
- Ти був одним із перших американських легіонерів в українському баскетболі. Чим ти займався після того, як у тебе закінчився контракт із киянами? Де ти грав?
 
- Я був скрізь (сміється). Після Києва грав у Венесуелі, Ірані, Польщі, Угорщині, Австралії, Новій Зеландії, в безлічі команд. Грав у НБА за Los Angeles Clippers. І тепер повернувся знову в Україну. Мною зацікавились ще кілька команд різних країн, але я вирішив поїхати в Дніпропетровськ, пограти тут, адже скоро настане час, коли доведеться закінчувати свою кар’єру.

- Якби з якихось причин ти не став баскетболістом, що б ти робив? Ким працював?
 
- Напевно, я б працював із дітьми, робив щось, пов’язане з охороною прав дітей, прав на нормальне дитинство. Я народився в Інглвуді, передмісті Лос-Анджелеса в Каліфорнії. У моєму районі багато різних банд. До них втягують дітей. Я б хотів  допомагати молодим людям знайти свій шлях у житті і не ставати на стежку криміналу.
 
- Ти живеш у Дніпропетровську сам, чи й сім’я приїхала з тобою?
 
- Ні, на жаль, вони в Каліфорнії зараз. Донька пішла до школи, а дружина вперше отримала дуже хорошу роботу. Не хочеться все руйнувати. Але я за ними дуже сумую, сподіваюсь привезти їх сюди наступного року. А поки що доведеться бути тут самому.

- Ти недавно у Дніпропетровську. Вже подружився з кимось із команди?
 
- У нас команда дуже зіграна. Ми проводимо багато часу разом. Я дуже добре спілкуюсь із Андрієм Лебедєвим, ми грали з ним разом у БК Київ.
 
- Наскільки мені відомо, ти знаєш кілька слів російською, збираєшся вивчити українську?
 
- Мови дуже складні. Мені буде дуже важко. Взагалі-то у мене навіть є татуювання російською. Воно каже: "Завжди будь сильним!"
 
- Де у Дніпропетровську ти проводиш вільний час? Тут нудно?
 
- Ні. Мені тут подобається більше, ніж у Києві. Місто доволі велике, але водночас воно дуже близьке мені. Зазвичай проводжу час у Мост-сіті центрі. Люблю Capone Bar. Часто сиджу в T.G.I. Fridays та я вже від них втомився.
 
- На твою думку, чи змінюється український баскетбольний чемпіонат? Зростає?
 
- Так, звичайно. Порівняно з 2001 роком тут відбулось дуже багато змін, і всі вони на краще. У чемпіонаті 15 команд, і між ними точиться запекла боротьба за кожне місце в таблиці. Багато легіонерів. Саме конкуренція й рухає чемпіонат уперед.

- Ти ходив на футбольні матчі в Дніпропетровську?
 
- Недавно був на футбольному матчі Україна-Англія. Мені сподобалось. Команди добре грали.
 
- Яка країна здалась тобі найкомфортнішою для життя і для того, щоб грати в баскетбол?
 
- Я думаю, це - Австралія. Там дуже тепло. Класні пляжі, хороша погода. Відмінні умови для баскетболу. І що найголовніше – в Австралії все англійською, а отже, у мене не було проблем через мову.
 
- Чого ти хочеш досягти, граючи за Дніпро?
 
- Перед командою стоять високі цілі. Це й мої завдання також. Тренер Дніпра створює тут класну команду, я хочу бути частиною цього. Інколи можу не набрати за гру  30 очок, але це через те, що я допомагаю молодим гравцям, даю їм можливість пограти. Байдуже, скільки очок набереш ти. Найголовніше - щоб виграла твоя команда.