Adidas vs. Puma: І пішов брат на брата

Матеріал про війну між Адольфом та Рудольфом Дасслерами, яка спричинила появу двох топ-брендів.
17 июля, 16:15

31 березня 1948 року трапилася подія, яка мала суттєві наслідки не лише для німецького футболу, а й для всього світу спорту. Дурнувата родинна сварка в тоді ще нікому невідомому містечку Герцогенаурах, розташованому в 25 км від Нюрнберга не видавалася чимось істотним. Але її вплив відчувається й досі. Брати Адольф та Рудольф Дасслери походили з робітничої сім’ї. Тато працював на взуттєвій фабриці, а мама мала власну пральню. Адольф мріяв стати футболістом. Але його ілюзії розтрощила Перша світова війна. Дасслери залишились без роботи і слід було подумати про те як не померти з голоду. Тому Адольфу довелося забути про футбольну кар’єру. Дасслери вирішили заснувати власний бізнес з виробництва взуття. Все почалося в пральні, яка належала матері братів. Для виробництва взуття вони використовували будь-який матеріал, який опинявся під рукою. Дасслерам навіть стали в пригоді військові каски, котрих чимало залишилось після закінчення світової м’ясорубки.

Адольф, попри свою замкнутість та відлюдькуватість, був напрочуд креативним та мав золоті руки. Він самотужки розробляв і шив моделі взуття. Згодом йому почав допомагати старший брат Рудольф. Для того, щоб розпочати бізнес в 1920-і роки в Німеччині потрібно було мати неабияку сміливість. Аді не надто любив ризикувати, а ось Руді ніколи нічого не боявся. Незважаючи на те, що брати завжди між собою конкурували на спортивних майданчиках, в бізнесі між ними протягом багатьох років панувала ідеальна хімія. Велике завантаження на роботі не заважало Аді активно грати в футбол та займатись легкою атлетикою. Рудольфу ж спортивні тріумфи досить швидко набридли. Його значно більше почали приваблювати перемоги на амурних фронтах. Тож недивно, що Адольф стабільно випереджав старшого брата в спорті. Він часто працював в режимі 24/7, створюючи своє взуття, яке, на жаль, до пори до часу ніхто не міг гідно оцінити, окрім нього самого. Адольф обожнював роботу. Замкнутий Дасслер-молодший біля верстата перетворювався на шаленого екстраверта, який фонтанував енергією.

З часом для компанії стало життєво необхідним мати людину, котра б могла продавати взуття, яке чомусь ніхто не хотів купувати. І тут фірмі стало в пригоді те, що Рудольф був продавцем від Бога. Брати одразу грамотно поділили функції. Аді не пхався в продажі, а Руді в виробництво. Старшому було тісно в рамках провінційного Герцогенаураха, його вабив Берлін. Але він не міг залишити бізнес, тож намагався вести розкішне столичне життя в рідному місті. «Рудольф був впливовою людиною та часто підвищував голос. Я пригадую, що він ніколи не розлучався з люлькою чи сигарою. Рудольф обожнював владу. Також він часто робив, на перший погляд, божевільні вчинки. Рудольф не пропускав жодної спідниці. І жінки, як правило, не могли перед ним встояти», – згадував його внук Франк. Фрідл, наречена старшого Дасслера, добре знала, що за фрукт Руді. Коли вона виходила за нього заміж, то думала, що він перестане ходити наліво. На жаль, ці сподівання Фрідл не виправдались. «Найбільше болю їй завдав роман чоловіка, який він закрутив, коли дружина була вагітною. Тоді вона пережила одні з найгірших днів в житті», – розповідала своячка Рудольфа Бетті.

Невеличка фірма почала рости, мов на дріжджах. Надважливою для розвитку бізнесу Дасслерів стала геніальна ідея Адольфа. Він, як фанат футболу, легкої атлетики, боксу, та зимових видів спорту вирішив сконцентруватися на виробництві спортивного взуття. У 1926 році Адольф виготовив перші кросівки. Цікаво, що на них тоді красувалися не смужки, а зірки. Через два роки взуття Дасслерів дебютувало на Олімпійських іграх в Амстердамі. Коли в 1933 році до влади прийшов Адольф Гітлер, брати побачили в цьому суттєвий плюс для бізнесу. Для нацистів спорт був чудовим інструментом пропаганди. До того ж, він допомагав готувати майбутніх солдатів, які згодом мали допомогти божевільному фюреру розширити життєвий простір арійської раси. Тому не дивно, що спортивне взуття Дасслерів почало розлітатися, наче гарячі пиріжки. Вже в травні 1933 року брати стали членами НСДАП. Невдовзі Аді Дасслер одружився. Ця подія викликала велике здивування, оскільки молодшого брата всі в Герцогенаураху вважали затятим холостяком. Цікаво, що дружину Кейт Адольф знайшов в невеличкому містечку, яке славилося на всю Німеччину своїм… звичайно ж, взуттям.

Тоді Дасслери вже вважалися найбагатшою родиною Герцогенаураха. На перших порах пари легко знаходили спільну мову. При нацистах випуск продукції компанії зростав в геометричній прогресії. Брати також підключили до сімейної справи й своїх дружин. Фрідл чудово давала собі раду з бухгалтерією. Кейт ж після народження первістка Горста, на відміну від дружини Рудольфа, хотіла керувати на рівні з братами. Жінки, які були абсолютно різними, почали конфліктувати. Не факт, що Кейт любила Адольфа. Є версія, що вона розглядала шлюб з меншим Дасслером, як можливість реалізувати свої бізнес-амбіції. Внесок дружини  в розвиток фірми важко переоцінити. Своячка Рудольфа Бетті стверджує, що без Кейт в Адольфа нічого б не вийшло. Адже саме енергія та скілли дружини допомогли Дасслеру-молодшому вивести фірму на глобальний рівень. Вона виступала рушійною силою в усьому, що стосувалося бізнесу. Аді шалено пощастило з дружиною, оскільки вона ідеально доповнювала його.

Попри початок протистояння між Кейт та Фрідл, обидва подружжя переїхали в розкішний будинок, розташований неподалік від заводу. Сім’я Адольфа жила на першому поверсі, Руді займав другий, а над ними жили батьки. Не дивно, що співіснування під одним дахом стало своєрідною пороховою бочкою, яка через декілька років вибухне та призведе до війни братів. У 1936 році Адольф вирішив зробити ризикований хід. Він зшив персональні кросівки для спринтера Джессі Оуенса, який обіцяв стати головою зіркою Олімпійських Ігор в Берліні. Атлет гідно оцінив цей подарунок. Саме у взутті Адольфа він здобув чотири золоті медалі. Це була чудова реклама для Дасслера. Але водночас нацистським бонзам не сподобалось те, що Аді допоміг чорношкірому спортсмену здолати чистокровних арійців. Дасслерів навіть викликали на килим. На щастя, до чогось серйознішого справа не дійшла. Братам дозволили продовжувати займатись бізнесом. А після війни фото з Оуенсом допоможуть їм пережити американську окупацію. Але давайте на будемо бігти поперед батька в пекло. Часто братів звинувачують в співпраці з нацистами. Начебто вони опинилися на коні саме завдяки тому що виготовляли взуття для солдатів вермахту. В цьому є раціональне зерно. Але тут не все так просто. У 1934 році фірму Дасслерів націоналізувало міністерство оборони, тож Адольфу довелося забути про спортивне взуття і сконцентруватися на виробництві чобіт, в яких гітлерівці завоюють більшу частину Європи.

Коли шальки терезів почали схилятись на користь союзників, братів забрали в армію. Однак Аді через рік чомусь відправили в тил. Молодший тепер міг спокійно трудитися на виробництві взуття. І не лише його. Згодом Адольфу наказали також освоїти виробництво гранатометів. За однією з версій, початок війні між братами поклало бомбардування Герцогенаураха. Невдовзі після того як сім’я Руді прийшла в підвал, в якому сподівалася врятуватися від літаків союзників, Аді почав вигукувати: «Вони повернулися! Ці свині!» Фрідл вирішила, що слова Дасслера адресовані їм, хоча Аді активно заперечував, стверджуючи, що він кляв ворожі бомбардувальники. Коли Бетті намагалася переконати сестру, що брат Рудольфа мав на увазі літаки та не вірила: «Це неправда. Він ненавидить Руді й хоче забрати в нього фірму». Кейт почала підкидати дрова в багаття конфлікту: «Аді нічим не зобов’язаний Рудольфу. Він самотужки мусив тягнути весь бізнес на собі. Руді ж лише байдикував та волочився за жінками, тож моєму чоловікові доводилось працювати за двох».

Закінчення війни ще більше ускладнило взаємини братів. Невдовзі після повернення старшого з фронту, американці викликали молодшого на допит. Спершу янкі хотіли заарештувати Аді, але після того як він їм показав докази того, що допомагав американцям на Олімпіаді 1936 року, його відпустили. Настала черга старшого. Рудольфу не пощастило вийти сухим з води. Американці закидали підприємцю, що він навіть був членом гестапо. Тому Рудольфа на рік відправили в табір для інтернованих. Чим довше він сидів там, тим більше починав підозрювати свого брата в нечесній грі. «Адольф хоче забрати мою фірму. Тепер я знаю, що мали на увазі американці, коли сказали, що мене заклав хтось зі своїх. Це все негідник Аді». Барбара Сміт в своїй книзі «Adidas чи Puma? Боротьба братів за світове лідерство», стверджувала, що Рудольф насправді ненавидів не брата, а його дружину: «В усіх гріхах він завжди підозрював Кейт. Тому що Аді був набагато спокійнішим. Він вважав, що Кейт завжди все прораховувала і хотіла взяти контроль над бізнесом в свої руки. Вона чудово вміла маніпулювати людьми, особливо своїм чоловіком». Поки Рудольф сидів в таборі, Адольф отримав від американців замовлення на виробництво взуття для баскетболу, бейсболу та американського футболу. Хоча Аді не мав зеленого поняття про два останні види спорту, він не міг відмовити янкі, адже Дасслер отримав роботу та сировину. Й це дозволило фірмі залишитись на плаву, на відміну від багатьох інших солідних компаній, які пішли на дно після поразки Німеччини в Другій світовій війні.

Повернувшись з табору, Рудольф ще більше зненавидів брата. Він побачив, що той здоровий, багатий, задоволений життям та має чудові відносини з американцями. Скоро Адольфа знову викликали на допит. За ці вкрай неприємні хвилини свого життя він мав «подякувати» брату. Рудольф обливав Аді брудом та стверджував, що він був пристрасним нацистом. Проте крім слів Руді не зміг надати американцям доказів, які б підтверджували численні «гріхи» брата. Тож його відпустили. Стало очевидно, що брати більше не можуть працювати разом. Є й інша версія головної причини конфлікту. Як кажуть французи, «шерше ля фам». Начебто Адольф спіймав свою дружину Кейт на гарячому з братом. Навіть ходили чутки, що перший син Адольфа Горст насправді був сином Рудольфа. Багато хто не вірив в цю версію, адже «закохані» ненавиділи одне одного. Інші ж стверджували: «Згадайте, що від любові до ненависті один крок. Вони посварилися і тепер воюють, наче кіт з собакою». На жаль, жодна з цих теорій не є повністю достовірною. Й тепер ніхто не знає, що стало іскрою, від якої розгорівся цей знаковий в історії спорту конфлікт: «На жаль, я Вам не можу сказати нічого конкретного на цю тему. Таємницю вони забрали з собою в могилу. Деякі старші родичі розповідали мені про велике непорозуміння між ними, але так ніхто й не пояснив мені, в чому воно полягало», – стверджував Франк Дасслер.

«На початку квітня 1948 брати організували збори всіх працівників фірми, на яких заявили, що вони ділять підприємство на дві нові компанії. Наші шляхи розійшлися. Тож ви тепер самі можете зробити свій вибір, з ким хочете працювати: зі мною, чи з Аді. Можете нікого не боятися. Ми не будемо нікого карати за цей вибір», – звернувся до робітників Руді. 2/3 працівників зробили свій вибір на користь Адольфа, інша ж третина, в основному з відділу продажів, залишилися з Рудольфом. Старший не приховував задоволення тим, що йому вдалося розійтися з братом: «Нарешті ми самі! Тепер ми усім покажемо, на що здатні». Так в невеличкому місті з’явилися два підприємства, які спеціалізувалися на виробництві спортивного взуття. Відтоді Герцогенаурах поділився навпіл. Тут сповідують дві релігії. Для одних пророком є Адольф, а для інших Рудольф. Річка Аурах стала природнім бар’єром між конкуруючими партіями. Невдовзі після сварки цілі вулиці, пивні, готелі, магазини стали прихильниками старшого або молодшого брата. Якщо чоловік, котрий працював на фірмі Адольфа, заходив в бар, який належав прихильникам Рудольфа, то його могли викинути звідти та розфарбувати численними синцями. В місті навіть з’явився жарт: «Тут людей зустрічають не по одягу, а по взуттю».

З 1 квітня 1948 року Рудольф та Адольф більше ніколи між собою не розмовлятимуть. Жоден з братів тепер не мав права використовувати назву сімейного підприємства Gebrüder Dassler для своїх фірм. Руді спершу зупинився на «Ruda», поки один гуру реклами запропонував йому «Puma». Цей експерт зазначив, що з такою назвою продажі Рудольфа миттєво підуть в гору. Як показав час, він не помилився. В 1948 році фірма з назвою «Адольф» однозначно зазнала б краху на ринку. Молодший Дасслер це чудово розумів. Тож він почав усім представлятися як «Аді». Додавши до свого «нового» імені частину прізвища він зупинився на назві «аddas». Через 10 місяців з’явився варіант, який згодом підкорить весь світ – «adidas».

Одним з ключових моментів в успіху компанії Адольфа стала співпраця з тренером збірної ФРН Зеппом Гербергером. Цікаво, що спершу Старий Лис поїхав до старшого брата. Гербергер заявив, що хоче, щоб Рудольф взував гравців манншафт, але натомість вимагав чималенький відкат. Старший Дасслер ненавидів давати хабарі. До того ж, збірна Німеччини в ті часи зовсім не нагадувала сучасну. Тож вона їхала на чемпіонат світу 1954 року в статусі середняка. Рудольф логічно припустив, яку користь може дати його фірмі збірна Німеччини, котра може поїхати додому вже після групового етапу. Як показав час, він сильно прорахувався. Згодом Руді сам визнав свою помилку: «На жаль, я помилився. Я занадто швидко сказав Гербегеру: «Ні»». Після того як «Puma» відмовила Зеппу, той пішов в «Adidas». Аді хотів втерти носа брату і ризикнув поставити на співпрацю з Гербергером.

На швейцарському мундіалі він став одним з помічників Зеппа. Спеціально для цього турніру Адольф розробив бутси з шипами, які можна замінювати залежно від стану газону. Коли починав падати дощ, Аді просто брав довші шипи. Німці ґрунтовно готувалися до кожного матчу. За кілька днів до гри Зепп та Адольф ретельно досліджували газон, на якому мала грати збірна, щоб знати які шипи слід використовувати. Деякі футбольні історики стверджують, що без бутсів «Adidas» манншафт не змогла б здолати Угорщину в фіналі мундіалю 1954. Цей тріумф знаменував не лише появу на футбольній карті ще однієї великої збірної, а й те, що про фірму Адольфа заговорив весь світ. Відтоді замовлення на фірму «Adidas» почали сипатися, наче з рогу достатку.

А Руді залишалося лише кусати лікті. Адже такі бутси «Puma»почала робити задовго до «Adidas». Вже на початку сезону 1952/53 Рудольф забезпечив цією новинкою кілька кращих німецьких клубів. А Ганновер, який в фіналі чемпіонату країни 1954 року розтрощив Кайзерслаутерн (ця команда була базовою для збірної) з рахунком 5:1 в бутсах від Руді. Історики «Adidas»зазвичай так парирують цей випад: «Ну і що з того, що вони були першими. Головне не винайти, а щоб новинка вистрілила. І завдяки перемозі збірної Німеччини на мундіалі саме наші бутси стали всесвітньо відомими». Давні чвари ще довго накладали відбиток на життя Герцогенаураха.

Цікаво, що більше ніж через 30 років після початку війни син сторожа з фабрики Рудольфа став професійним футболістом. Так от протягом всієї кар’єри, яка тривала більше двох десятиліть, він взував взяття від Адольфа лише тоді, коли не було жодної нагоди цього уникнути. Цим гравцем був Лотар Маттеус. «Вся моя сім’я працювала на «Puma», тож я відчував себе зобов’язаним фірмі. Менеджер Улі Генесс це розумів, але наполягав на моєму трансфері в адідасівську Баварію. Він зумів підписати з «Adidas» контракт, який дозволяв мені грати в пумівських бутсах». Улі так згадував цей епізод: «Найбільшу проблему становило те, що батько Лотара працював на «Puma» і Маттеус думав, що у випадку його трансферу в наш клуб батька звільнять. Однак футболісту дозволили носити пумівські бутси. Хоча я думаю, якби батькові Маттеуса вказали на двері, його б чекали з розкритими обіймами в Adidas».

Восени 1974 бос «Puma» серйозно захворів. Тепер йому довелося боротися не з братом, а з набагато серйознішим суперником, зі смертю. Перед тим як відійти в кращий світ, він хотів порозумітися з Адольфом. Рудольф жадав побачити брата. Армін, син Руді, пішов до Аді та попрохав його виконати останнє бажання тата. Посередником виступив священик. «Я ходив від одного брата до іншого та обговорював з ними це питання. Я думаю, що примирення хотів не лише Рудольф, а й Аді. Молодший сказав, що більше не гнівається на брата. Все закінчено. Однак, попри всі ці слова, Адольф так і не провідав помираючого брата», – згадував священик. Наприкінці жовтня 1974 року на похороні Рудольфа цвинтар Герцогенаураха був переповнений. Видавалося, що на нього прийшло все місто, за виключенням брата. На жаль, Адольф так і не зміг закопати сокиру війни.

Володимир Войтюк, Football.ua


x
Для удобства пользования сайтом используются Cookies. Подробнее...
This website uses Cookies to ensure you get the best experience on our website. Learn more... Ознакомлен(а) / OK