Новачок Барселони: Хто такий Рафінья?
Бразильський вінгер Рафінья став гравцем каталонської Барселони.
Футболісту 25 років, у Європі він грав за португальські Віторію та Спортінг, французький Ренн та англійський Лідс. Тепер талановитий гравець буде підкорювати Ла Лігу. Але що ще відомо про гравця, який поповнив склад топ-клубу Європи?
ISPORT розповідає про життя новачка Барселони та про труднощі, з якими він зіткнувся на своєму шляху.
Рафіньї погрожували смертю
Футболіст у Бразилії грав у так званих турнірах várzea. За словами Рафіньї, це такі турніри, куди потрапляють діти, які не отримали контрактів в своїх футбольних академіях. Їх організують місцеві спільноти, і рівень таких матчів набагато нижчий, ніж в футбольних академіях Бразилії.
"Це справжній Дикий Захід. Ти граєш на глині. Горячий жар, пил та пісок. Хтось принесе м'яч із дому. Одна команда просто грає без футболки. І ці гравці – покидьки. Вони грають з гнівом. Вони грають, щоб вижити. Вони грають так, ніби від цього залежить їхнє життя", - згадує Рафінья.
Фанати, які приходили на ці поєдинки, дуже часто намагались проникнути до роздягальні, та постійно погрожували футболістам.
"Багато разів мені погрожували смертю. Вболівальники намагались потрапити у роздягальню, та кричали: "Якщо ти не виграєш гру, ми тебе вб'ємо" або "Ви ніколи не підете звідси живими". А боси спільноти стояли навколо поля зі зброєю.
Саме тому я завжди говорю, що той, хто грав в várzea, може грати всюди. Великий європейський фінал? Легко. Стадіон на 90 тисяч глядачів? Ніяких проблем. Я пишаюсь тим, що грав у таких турнірах. Ці ігри зробили мене сильним.
Коли я зараз граю, то я хочу, щоб вболівальники мене освистували. Я хочу відчувати від них тиск і залякування, це мене заводить", - говорить бразилець.
Рафінья мав дві родини – одну вдома, а іншу – на вулиці
В 25-річного бразильця буле важке дитинство. Він виріс у фавелі в Порту-Алегрі, де кожен допомагає один одному, адже всі тут як одна родина.
"Коли ти живеш у такому місці, то розумієш, що не зможеш жити самостійно. Друзі становляться твоєю другою родиною. Ти знаєш, що тобі знадобиться допомога, а їм буде потрібна твоя допомога.
Наприклад, інколи ми ділилися їжею, адже жили далеко від центру і не могли з'їздити додому, щоб пообідати. Бувало, що в мене не було грошей на те, щоб поїхати на гру. Я плакав через це, і мама мого друга купувала мені квиток.
Бувало, що в нікого з нас не було їжі, і ми звертались до незнайомців на вулиці. Але часто люди нас боялися – ми були після гри в футбол, спітнілі та брудні, з синцями. Люди вважали, що ми хочемо їх пограбувати. І через це нам було сумно, адже ми просто бажали трохи їжі.
Зазначу, що я рідко просив милостиню. Мої батьки багато працювали, щоб в нас була їжа, але ми не були багаті. Наш будинок був маленьким – я ділив комнату з батьками, молодшим братом, собаками та кішками", - відмічає Рафінья.
Рафінья був на дні народженні Роналдінью
Тоді майбутньому футболісту було лише сім років. Це сталося завдяки тому, що батько Рафіньї був музикантом у групі, яка виступала на дні народженні Роналдінью.
"Роналдінью народився у тому ж районі, де зростав я, тому мій батько та дядько його знали. Я завжди хотів бути на нього схожим. То, що він робив на полі, як насолоджувався кожною хвилиною. Я був вражений.
Гадаю, та вечірка була, коли він тільки почав грати за Барселону. Я пам'ятаю, як підійшов до того великого дому та побачив, що він стоїть біля вхідних дверей, вітає всіх та обіймає. І ця його посмішка. Коли він мене побачив, то взяв на руки та пішов зі мною. Він добре ставиться до людей.
З тих пір я багато разів зустрічав Роналдінью, і я щасливий, що можу вважати його своїм другом. Здається, що це сон – ти гуляєш з тим, на кого раніше дивився на екрані. Він навіть дивиться мої ігри, і каже, що йому подобається моя гра", - ділиться Рафінья.
Світ наркотиків
Рафінья, як і багато дітей з небагатих родин, міг опинитися у кримінальному світі, зокрема – у світі наркоторгівлі. Він був близький до того, щоб піти по хибному шляху, але зосередився на футболі, і саме це зробило його зіркою.
"Коли мені було 17 років, я все ще грав у турнірах várzea та тратив більше грошей, аніж могла дозволити собі моя родина. Я бажав отримати контракт з академією, але цього не сталося. У той момент я міг піти заробляти гроші іншими шляхами.
Але я втратив багато друзів у цьому кримінальному світі. Сьогодні ти живий, а завтра – мертвий. Мої батьки також знали, що це за світ. Ми бачили багато прикладів, для кого це завершилось погано. Мені дійсно пощастило, що в мене була родина, котра могла дати мені пораду".
Бразильські академії відмовляли Рафіньї і він збирався покинути футбол
Багато труднощів, як фізичних, так і психологічних, Рафінья отримав у віці 18-19 років. Футболісту постійно відмовляли академії – Інтернасьйонал, Греміо та інші постійно говорили, що Рафінья занадто малий та занадто слабкий.
Незадовго до 19-річчя Рафінья тренувався з командою Аваї U-20 у місті Флоріанополіс (шість часів їзди від Порту-Алегрі). Він намагався отримати контракт, але зазнав травми. Відновився, але все ж таки не потрапив до команди. І це дуже вдарило по хлопцю.
"Зазвичай я повертався до várzea – це був мій дім, і там ніхто не говорив, що я малий та слабкий. Я гарно там грав. Але в Аваї я зламався. Я зателефонував батькам та сказав, що з мене досить, я повертаюсь додому і припиняю грати.
Моя мама відповіла: "Якщо ти відмовишся від своєї мрії, то тобі потрібно буде знайти нормальну роботу". Річ у тому, що я з семи років мріяв стати футболістом, і тому не закінчив школу. І це значило, що я зможу працювати в супермаркеті, перукарні та щось подібне.
Я гарно знав, що це за життя, адже моя мати багато разів змінювала роботу. Мабуть, її резюме довжиною у книгу – перукар, манікюрниця, продавець, офіціант та інше. І тільки з часом вони назбирала кошти, отримала ступінь та почала займатися тим, що їй подобається.
Вона ніколи не здавалася. Вона сказала, що будь-який тяжкий момент проходить, і прийде час, коли я буду грати. Вона нагадала, чого я прагну досягти, і наприкінці розмови я зрозумів, що повинен продовжити грати".
Дядько Рафіньї – професійний футболіст
Не тількі Рафінья мріяв чогось досягти у футболі. Така ж мрія була і в його дядька, і він зміг стати професіоналом, але відмовився від цього.
"Він став професійним футболістом, але відмовився він цього. Він сумував за родиною та друзями. Я не збираюсь цього робити, але я можу його зрозуміти.
Люди вважають, що ми існуємо лише для того, щоб грати у футбол. Але ми теж живі люди, і нам буває важко від того, що ми далеко від своїх близьких.
Ціна відомості дуже висока, особливо, коли ти приїздиш здалеку, як я. Ти не бачиш, як ростуть твої друзі, ти не знаєш їхніх дітей. Коли твої родичі хворіють, ти не можеш бути з ними поруч. Багато друзів я втратив через кримінал, багато хто зараз в тюрмі. Ми не змогли попрощатися".
Бруну Фернандеш став для Рафіньї старшим братом
Рафінья та Бруну були знайомі ще до того, як Рафінья приєднався до Спортингу. І саме Фернандеш підтримав хлопця, коли він приїхав до лісабонського клубу
"Коли Бруну дізнався, що я стану гравцем Спортінгу, він написав, що чекає на мене. Я розумію, що мені було б важче, якби у команді не було нікого, кого я знав раніше. Він допоміг мені адаптуватися.
Бруну дійсно дуже допоміг. Ми багато спілкувалися, разом ходили куди-небудь поїсти. Саме він порадив мені піти до Ренну. Він дуже розумний хлопець. Коли я перейшов до Лідсу, він написав, що мій стиль гри дуже підходить до цієї лігі, і він був правий
Просто бути з ним поряд вже мотивує. Я ніколи не бачив, щоб хтось працював старанніше, ані ж Бруну. Важко зробити те, що робить він, але якщо прислухатися до нього, то можна хоча б наблизитись до цього рівня.
Мені подобається говорити йому, що наступного разу, коли ми зіграємо один з одним, я збираюся намазати його мускатним горіхом. Ми завжди жартуємо один з одним", - говорить Рафінья.
Кумир дитинства - Тьєррі Анрі
"Я дивився АПЛ з батьком на безкоштовних каналах. Анрі літав по полю. Його швидкість, його техніка – це божевілля.
І я пам'ятаю, що стадіони завжди були повними. Саме тоді я дав собі клятву, що колись я там зіграю", - згадує бразилець.
Перша зустріч з Б'єлсою
У 2020 році Рафінья приєднався до англійського Лідсу, який під керівництвом Марсело Б'єлси повернувся до АПЛ. Перша зустріч з тренером була несподіваною для бразильця.
"Я був на першому занятті у Лідсі, грав з м'ячем, коли хтось штовхнув мене у спину. Я обернувся та побачив Б'єлсу. Я дуже хвилювався, адже всі говорили про те, що я буду працювати з гарним тренером.
Але він найскромніший тренер, з яким я працював. Він одразу сказав, що він тут, щоб допомогти мені, і саме це він робив. Перші кілька місяців він навіть зупиняв тренування, відходив зі мною в бік та пояснював, що я маю робити. Я багато чим йому завдячую", - відмітив футболіст.
Рафінья гадав, що може втратити ногу
Коли бразилець потрапив до АПЛ, він зазнав травми. Наприкінці першого сезону за Лідс Фернандіньо вдарив Рафінью по стегну. Він пропустив декілька матчів, нервував через те, що може залишитися без ноги, але зумів повернутися на останній матч сезону.
"Коли Фернандіньо мене вдарив, я сказав Б'єлсі, що зі мною буде все добре. Я все ще пам'ятав várzea, де після удару ти продовжуєш грати. Але коли я повернувся додому, то побачив, що моя ліва нога опухла.
Я викликав лікаря, який відвіз мене до лікарні. Біль був настільки сильним, що мені довелося зробити анестезію. Я не міг ходити. Я навіть не міг сісти до машини. В мене було щось на зразок внутрішньої гематоми.
Лікарі сказали, що мені потрібна операція, щоб усунути всю кров. Я ніколи раніше не робив операції. Мені сказали, що я пропущу залишок сезону, хоча мені здавалося, що я втрачу ногу. Мені пощастило, що не було тромбу – лікарі цього остерігалися.
Я провів у лікарні ніч на знеболюючих та ліках. Наступного ранку я пішов додому, а через три дні зміг відкласти милиці. А потім повернувся біль. І мені довелося видалити ще більше крові з ноги. Я чотири рази був у лікарні.
Я пропустив дуже важливі матчі, але я мріяв повернутися на останню гру сезону проти Тотенгему. Я зумів це зробити, і навіть отримав кілька хвилин у тому матчі. Я грав через біль у нозі, але воно було того вартим", - ділиться спогадами Рафінья.
Удар на честь матері Роналдінью
20 лютого 2021 року у родині Роналдінью сталася трагедія – від наслідків коронавірусу померла його мати Дона Мігуеліна у 71-річному віці. Через кілька днів Рафінья відзначився голом, який забив на її честь.
"Вона померла кількома днями раніше. Я не зміг полетіти до Бразилії, тому перед грою проти Саутгемптону відправив Роналдінью вінок з квітів. Коли я опинився у роздягальні, то вирішив написати звернення на моїй майці.
Я відчував, що заб'ю того дня. Коли наприкінці матчу ми отримали штрафний, я зрозумів, що це – благословення, і я потрапив у ціль. Згодом я підписав цю футболку та відправив її Роналдінью. Батько розповідав, що він був дуже радий цьому подарунку. Вся родина оцінила цей жест".
